Планету Уран відкрив музикант Вільям Гершель, а перший закон термодинаміки сформулював пивовар Джеймс Прескотт Джоуль. Бенджамін Франклін, який дивиться на нас зі стодоларової купюри, теж не був вченим, але позначки «+» та «-» на батарейці беруть початок від його дослідів. Пізніше нащадки зарахували цих аматорів науки до видатних вчених, проте наука не була їхнім основним видом діяльності.
А що з цим зараз? Чи є наука настільки закритою та складною системою, якою її часто сприймають люди? І чи вона дійсно призначена лише для обраних або все ж у кожного з нас є шанс зробити свій внесок у розвиток загальнолюдського знання? Сьогодні поговоримо про таке цікаве явище як громадянська наука, або citizen science.
З чого бере початок citizen science?
Практика залучення непрофесійних науковців до проведення досліджень, які згодом «вибухали» науковими концепціями та теоріями, зовсім не нова. Власне з давніх-давен спостереження були основним джерелом для отримання знань та базисом для подальших відкриттів. І накопичувати такі знання могли будь-хто. Наприклад:
- у 1869 році німецький ботанік Фердинанд фон Мюллер через оголошення в газеті знайшов любителів-колекціонерів, які допомагали йому каталогізувати зібрані за 10 років рослини Австралії;
- французькі винороби XIV століття записували дані про температуру і вологість, на які і зараз посилаються деякі сучасні дослідження змін клімату;
- Уеллс Кук, член Американської спілки орнітологів, наприкінці 1800-х розробив програму вивчення закономірності міграції птахів. Завдяки їй мережа волонтерів збирала інформацію про особливості перелітних птахів, їхню чисельність – зараз ці дані використовують для історичного аналізу.
Розвиток технологій, інтернету зробив громадянську науку ще більш масовим та популярним явищем – багато людей, які цікавилися наукою, отримали шанс на волонтерських засадах брати участь у дослідженнях з екології, біології, медицини, астрономії, статистики тощо. На волонтерських засадах вони допомагають збирати та аналізувати величезні масиви даних, з якими не зміг би впоратися ні один вчений, ні ціла група. І часто це сприяє масштабуванню дослідження, робить його більш ґрунтовним.
Наука потребує якомога більше учасників. Тому співпраця вчених та звичайних, але вмотивованих громадян, має величезне значення у розв’язанні глобальних проблем.
Коли з’явився термін citizen science?
Попри те, що участь громадськості у наукових дослідженнях зовсім ненова, термін «громадянська наука», «citizen science» з’явився не дуже давно. Впершеце поняття було використане в 1989 році в американському журналі MIT Technology Review Массачусетського технологічного інституту. Тоді у статті йшлося про три громадських лабораторії, які вивчали екологічні проблеми. Одна з них залучила 225 волонтерів у США, які збирали зразки дощу, щоб допомогти Товариству Одюбона в кампанії з підвищення обізнаності про кислотні дощі.
А ось термін «громадянський вчений» з’явився трохи раніше – у 1979 році його вперше вжили у статті про уфологію журналу New Scientist. І от у 2014 році обидва терміни увійшли до Оксфордського словника англійської мови, а офіційне визначення громадянської науки було таким: «це наукова робота, яка проводиться членами широкої громадськості, часто у співпраці з або під керівництвом професійних вчених та наукових установ». Наступного 2015 року Європейська асоціація громадянської науки у співпраці з Музеєм природознавства в Лондоні розробили 10 принципів громадянської науки, які стали засадничими для її подальшого розвитку.
Цікаві відкриття, зроблені аматорами:
- У 2011 році в Національному парку Сагуаро понад 5 000 людей за добу зафіксували 190 видів безхребетних і 205 видів грибів, які раніше були невідомі парку.
- У січні 2018 року астроном-любитель Скотт Тіллі знайшов супутник IMAGE, з яким NASA втратило зв’язок ще у 2005 році. Завдяки цьому команда NASA змогла зчитати деякі важливі дані, доки радіосигнал знову не почав слабшати, ймовірно, через обертання супутника.
- У 2017 році науковці-аматори відкрили систему з щонайменше п’яти екзопланет, використовуючи дані космічного телескопа NASA «Кеплер». Вперше багатопланетну систему вдалося відкрити повністю завдяки краудсорсингу завдяки онлайн-платформі Zooniverse. Дослідження з описом системи опублікували в The Astronomical Journal.
Де шукати можливості для участі у громадянській науці?
Громадянські наукові проєкти поширені по всьому світу. А спільноти, або й справжні асоціації однодумців існують в Європі, США, Австралії, Азії, Африці, Латинській Америці. В інтернеті є багато платформ, які пропонують волонтерам приєднуватися до наукових пошуків. Наприклад:
- Платформа NASA – тут зібрані десятки проєктів, які досліджують космос та земні природні явища. Наприклад, можна допомогти контролювати рівень світлового забруднення у своїй громаді.
- Zooniverse – одна з найперших мереж проєктів. Тут можна створити власний проєкт або взяти участь в чужому. Тематика різноманітна – мистецтво, біологія, екологія, мова тощо. Спільнота має понад 2 млн зареєстрованих волонтерів.
- Європейське Агентство з охорони навколишнього середовища (EPA) – опікується громадянськими науковими проєктами щодо якості повітря, радіаційного моніторингу, якості води тощо.
Чи має Україна власний досвід громадянської науки?
Більшість великих досліджень, у яких беруть участь звичайні громадяни, проходять у Європі, США, Австралії. Проте Україна теж не стоїть осторонь світових тенденцій.
Навіть під час повномасштабного вторгнення в Україні активно розвиваються проєкти громадянської науки. Деякі з них крім наукової складової містять ще й безпекову. Так громадська організація SaveDnipro створила найбільший агрегатор даних про стан радіаційного фону в Україні – дані з понад 500 пунктів радіаційного контролю відображаютьсяна карті системи SaveEcoBot, яка агрегує екологічні дані про забруднення та забруднювачів довкілля.
Цінність такої агрегації полягає у тому, що раніше всі ці дані були розпорошені і відображалися на різних відомчих ресурсах чи сайтах незалежних систем моніторингу чи були зовсім недоступні для широкої громадськості. Тож побачити картину в цілому було неможливо. Але тепер вся ця інформація доступна на одному ресурсі як для громадян, так і для органів влади (система передає дані на офіційний ресурс Міндовкілля «Екозагроза», а також до ДІЯР, ДНТЦ ЯРБ та РНБО та державним установам країн-партнерів). І все це зробили не професійні вчені, а представники громадянської науки.
Крім агрегації даних ГО SaveDnipro розвиває власну мережу автоматизованих станцій моніторингу. Коли росіяни закрили доступ до даних про рівень радіації на Запорізькій АЕС, SaveDnipro встановив станції моніторингу uRADMonitor на різних напрямках від ЗАЕС. Обладнання для цього надали партнери – інші міжнародні комерційні та громадські організації, які займаються радіаційною безпекою. Зокрема це всесвітньо відома Greenpeace і Safecast, заснована після аварії на Фукусімі у 2011 році.
Саме від Safecast та Blues Inc. в травні 2024 року були отримані інноваційні станції моніторингу Radnote, які є невразливими до перебоїв електропостачання (оснащені сонячною батареєю з акумулятором та батареєю резервного живлення). Такі автономні станції можна встановити фактично будь-де, що посилить моніторинг на деяких напрямах. Зауважимо, що в разі серйозного радіаційного інциденту можуть трапитися перебої електропостачання, і тоді саме ці станції від Safecast будуть єдиним публічним джерелом інформації 24/7. Під час вимкнення світла у Києві в липні 2024 року вже траплялися ситуації, коли вони були єдиними публічними автоматизованими станціями, які продовжували працювати в столиці.
Ця публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є винятково відповідальністю ГО SaveDnipro і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.