Припустимо, ви бачите підприємство, яке забруднює повітря чи воду. Чи можете ви дізнатися у нього інформацію про обсяги викидів забруднюючих речовин? Чи має право підприємство або орган влади відмовити вам у такій інформації?
Виявляється – ні, не може відмовити! Жодна комерційна таємниця у цьому випадку не може бути підставою для відмови. Якщо інформація, яку ви запитуєте, безпосередньо стосується стану довкілля, то вона не може бути засекречена. Про це прямо каже Стаття 50 Конституції України: «Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».
Дія цієї статті жодним чином не обмежується правовим режимом воєнного стану – в Конституції чітко вказано, які права і свободи можуть бути обмежені, і Статті 50 в цьому переліку немає.
Право знати все про довкілля
Найвідоміша історія, коли відсутність інформації про довкілля коштувала дорого українцям, – це чорнобильська трагедія. Тоді дані про рівень радіаційного забруднення тривалий час не оголошувалися. Через це багато людей отримали опромінення, якого можна було уникнути. Проте екологічна інформація є вкрай важливою не лише під час техногенних катастроф. Іноді так звана «планова діяльність» підприємств може бути не менш небезпечною – регулярне забруднення довкілля має накопичувальний вплив на здоров’я. Тому дуже важливо знати, чим ми дихаємо, що тече в наших річках, чим забруднений ґрунт тощо.
Така інформація потрібна і для захисту своїх прав у суді. Та сама Стаття 50 гарантує «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Але щоб довести чиюсь провину і завдану шкоду, потрібна інформація про стан навколишнього середовища. Крім цього екологічна інформація необхідна дослідникам, журналістам, підприємцям, держслужбовцям тощо.
Наше «право знати» захищає не лише Конституція. Це робить також:
- міжнародна Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань щодо довкілля (Орхуська Конвенція), ратифікована Україною 6 липня 1999 року, яка має вищий пріоритет за нацзаконодавство;
- стаття 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
- стаття 13 Закону України «Про інформацію»;
- постанова КМУ від 21 жовтня 2015 р. № 835 “Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних”.
До речі, саме стаття 13 закону «Про інформацію» встановлює єдиний виняток, коли екологічна інформація може бути обмежена в доступі – якщо вона містить дані про місце розташування військових об’єктів. Більше ніяких винятків! Так каже закон.
А що насправді?
Державні структури і бізнес ніколи не відрізнялися прагненням до відкритості. Але завдяки тиску громадськості й наявності перелічених вище актів права певний поступ відбувався. Чиновники згодом засвоїли, що саме від них вимагає Орхуська конвенція. Проте з початком повномасштабного вторгнення відбулося те, що не передбачено законодавством навіть за такої ситуації, – велика кількість екологічних даних була закрита.
Наприклад, був закритий реєстр лісорубних квитків. Що секретного міг побачити ворог в реєстрі, де наведена інформація щодо права здійснювати заготівлю деревини? А от громадський контроль за вирубкою лісів після цього став неможливий. Така сама ситуація відбулася з реєстром з оцінки впливу на довкілля. Тривалий час він був закритий і лише нещодавно став частково доступний за умови обов’язкової авторизації користувача (що категорично неприйнятно, оскільки порушує права громадян на вільний доступ). Але багато реєстрів та інформації досі залишаються повністю закритими, тому роботи у громадських активістів, які борються за їх відкриття, ще чимало.
Також досі можна натрапити на «реліктове» законодавство, яке суперечить усьому, про що ми писали на початку цієї статті. Наприклад, у досі чинній Постанові КМУ від 26 жовтня 2011 р. N1102 прописано перелік платних послуг Українського гідрометеорологічного центру. Згідно з Додатком 3, узагальнена інформація про стан забруднення атмосферного повітря в містах, у яких проводяться стаціонарні спостереження, є платною. Але, прикриваючись цією постановою, Гідромет не хоче відкривати й неопрацьовані (первинні) дані спостережень. Отже, нас позбавляють законного вільного доступу до інформації про рівень забруднення повітря в українських містах. Варто зауважити, що ані Конституція, ані інші НПА не регулюють у якому саме вигляді інформація має бути безкоштовною та доступною, а отже такі виключення протиправні.
Коли дані стають ще кориснішими?
Дані стають ще зручнішими, коли вони представлені в машиночитному форматі (можуть оброблятися автоматично без участі людини). На основі цих даних може з’явитися безліч сервісів і аналітики. Прикладом є всім відомий застосунок, в якому можна відстежувати рух громадського транспорту. Міська влада не створювала цей застосунок – вона просто надала доступ до трекінгу муніципального транспорту усім охочим.
Open data – це дані у машиночитному форматі з можливістю вільного використання та розповсюдження. Що більше в країні open data – то більше можливостей у громадських активістів, журналістів-розслідувачів, науковців, програмістів, підприємців тощо. Зрештою, кінцевим споживачем open data стають звичайні громадяни (як у прикладі з застосунком про рух громадського транспорту).
У вересні 2016 року Україна приєдналася до Міжнародної хартії відкритих даних. Це основоположний документ у сфері open data. У тому ж таки 2016-му почав роботу Єдиний державний вебпортал відкритих даних. Відтоді українські державні органи зобов’язані оприлюднювати на ньому набори даних, визначені Постановою КМУ від 21 жовтня 2015 р. № 835. Багато з них стосуються стану довкілля.
Та чи виконують чиновники цю постанову? Не всі, не в повному обсязі, а з початком вторгнення – публікується критично менше наборів даних… Проте – о диво! – Україна демонструє карколомний прогрес в міжнародних рейтингах open data навіть за цих умов. Так у європейському рейтингу Open Data Maturity Україна зробила ривок з 17 місця у 2020 році до ТОР-3 у 2022 та 2023.
Як це взагалі можливо?
Якщо ви проаналізуєте методологією цього рейтингу, то побачите цікаву деталь: рейтинг базується на самооцінці чиновників, які відповідають за open data. Ніхто не опитував користувачів: розробників програмного забезпечення, наукових дослідників або журналістів-розслідувачів (до речі, не лише ми ставимося до результатів рейтингу Open Data Maturity критично).
Тож Україні точно треба відкрити очі на власні проблеми з доступом до даних та зробити роботу над помилками. Особливо важливо це стане в період повоєнної відбудови, але вже зараз закладається її фундамент. Як розробники найбільшого агрегатора екологічної інформації SaveEcoBot, ми зацікавлені в реальному прогресі, і робимо все від нас залежне, щоб його пришвидшувати.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію ГО SaveDnipro і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
