Можливо, 30 років тому і ви гортали цей дитячий журнал. 1991 рік. П’ятий випуск “Трамваю” вийшов накладом у більш ніж 2 мільйони примірників. Більш ніж 2 мільйони дітей відкрили журнал на сторінці 13 і прочитали те, від чого сьогодні у нас щемить серце:
“Я живу в селищі Нові Кайдаки, – пише Наташа Кононенко з Дніпропетровська. – Навколо нас димлять заводи: завод Петровського, шлакоблочний завод. І ще завод Леніна. Коли ми вранці йдемо до школи, вся земля покрита блискітками, а якщо виливають плавку – запах від цього заводу нестерпний”.
Цей лист надійшов до редакції “Трамваю” в рамках розслідування під кодовою назвою “Не хочемо дихати пилом”) Так, ще коли ми були школярами, то намагалися зрозуміти, звідки береться пил і бруд, і думали, як захистити від них землю, небо та себе.
І як же так сталося, що 30 років потому ми змушені знову доводити, що всі ці питання важливі та мали б бути вирішені ще вчора?!
Всі ті, кому “заводи ніколи не смерділи”, перейдіть за цим посиланням, відкрийте сторінку 13 та прочитайте те, про що думали ваші діти або однолітки, або навіть ви самі 30 років тому.
Подумайте й про те, наскільки за цей час зносилося заводське обладнання, і як вберегти майбутні покоління дітей від того, від чого не змогли вберегти нас.
В кінці 13 сторінки “Трамваю” намальоване відрізне “Посвідчення забруднювача повітря, води й землі” з припискою: “Видано за те, що він старанно губить всіх нас: дітей, дорослих і навколишнє середовище”.
30 років тому. Вдумайтесь.
Сьогодні, в День Землі, ми присвячуємо цей допис всім тим, в чиїх силах вплинути на ситуацію та докорінно змінити хід подій. Заради тих, кого ми, дорослі, зобов’язані виховувати власним прикладом і, найголовніше, захищати.
PS. Ми шукали Наташу Кононенко, що у 1991 році жила в Нових Кайдаках в тоді ще Дніпропетровську. Але не знайшли. Наталю, якщо ви це читаєте, ми б радо поспілкувалися із вами. Напишіть нам: [email protected]