А ви знаєте, які підприємства-забруднювачі є у вашому регіоні, і які конкретно викиди вони продукують? А загалом по країні? Навряд чи ви зможете назвати точну цифру.
Водночас кожен із нас має право доступу до такої інформації, згідно з Київським протоколом (так-так, наша країна брала безпосередню участь у доленосних для планети рішеннях!) Орхуської Конвенції. Там йдеться про зобов’язання країн-підписантів вести свою екологічну політику відкрито, взаємодіяти з громадянами та залучати їх до вирішення екологічних питань. І створення національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів (РВПЗ) було однією з умов цього міжнародного документа.
Україна вже має певні напрацювання у цій сфері. У 2021 році Міндовкілля презентувало концепцію Національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів – мапу, яка показувала інформацію про чотири тисячі підприємств-забруднювачів навколишнього середовища. До слова, тоді на офіційному заході була присутня і голова ГО Save Dnipro Ірина Черниш. На жаль, зараз цей сервіс недоступний. Проте цього було і так недостатньо, і ця мапа – лише початок розроблення РВПЗ в Україні.
То що ж таке реєстр викидів та перенесення забруднювачів? Спробуймо розібратися!
З чого все почалося?
Прототипами сучасних систем можна вважати:
- перелік зі 155 хімічних речовин з понад 7000 промислових об’єктів, який був створений у 1978 році в американському штаті Нью-Джерсі
- своєрідну базу даних РВПЗ, яка існувала в Нідерландах з 1974 року
Проте зрозуміла ідея створити систему, яка збиратиме і розповсюджуватиме інформацію про викиди в навколишнє середовище, з’явилася після Бхопальської катастрофи в Індії у 1984 році. Тоді понад 500 000 людей зазнали впливу високотоксичного газу, 2 259 – загинуло одразу. Шкода, що дуже часто саме великі трагедії змушують людство вигадувати превентивні способи запобігання їхньому повторенню.
Внаслідок цього і після Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку у 1992 році, яка підтвердила право громад і працівників знати про токсичні хімікати та інші речовини, що викликають занепокоєння, почали створюватися РВПЗ.
Цікаво, що першими свій перелік викидів токсичних речовин (TRI) розробили США у 1985 році. У Європі ж законодавчого впорядкування більш-менш досягли у 2003-2006 роках. Наразі E-PRTR акумулює інформацію з реєстрів країн-членів ЄС, Ісландії, Ліхтенштейна, Норвегії, Швейцарії, Сербії та Великобританії і містить дані щодо 35 000 промислових підприємств.
Свої реєстри мають також Австралія, Канада, Мексика, що свідчить про дійсно глобальний масштаб впровадження системи.
Чи існує еталонний РВПЗ?
На жаль чи на щастя, ні. Усі системи існують у різних формах. І хоч обсяги або деталі реалізації реєстрів можуть відрізнятися, проте незмінними залишаються цілі створення РВПЗ:
- надавати дані про забруднення та відходи всім і безкоштовно;
- організувати прозоре звітування перед урядом;
- полегшити звітування щодо міжнародних зобов’язань, як-от CLRTAP, UNFCCC;
- полегшити доступ до даних різним урядовим структурам;
- узгодити міжнародні стандарти даних щодо забруднення.
І ще один спільний, але дуже важливий підхід до формування всіх РВПЗ – обов’язок надавати дані про викиди до реєстру покладено на самі підприємства-забруднювачі.
У США всі підприємства на законодавчому рівні мають подавати інформацію про свої викиди. А Європейський парламент проводить регулярний аналіз підходів до формування реєстрів, аналізу інформації в них та надає рекомендації щодо покращення. Тобто процес триває і зміни відбуваються постійно.
Як ці дані використовуються на практиці?
РВПЗ – це не щось ефемерне чи створене заради формальності. Це живі дані, які оновлюються і якими користуються. Наприклад:
- CaptureMap – норвезький сервіс на основі карт, який зокрема використовує і бази даних E-PRTR щодо викидів вуглецю. Платформа створює унікальну бізнес-аналітику щодо найкращих можливостей декарбонізації у промисловості.
Як активний користувач європейського реєстру, сервіс вбачає в ньому недоліки:
- не завжди коректно відображаються дані про місцезнаходження підприємств;
- містить помилки в оприлюднених кількостях CO2;
- не всі країни вчасно оновлюють свої дані;
- з плином часу складніше відстежити ретроспективні дані.
З хорошого – у реєстрі зафіксовані назви материнських компаній об’єктів, є щорічні звіти по викидах, де вказується більшість місць з викидами вище порогового значення.
- Taking Stock – північноамериканський сервіс, який агрегує та аналізує дані з РВПЗ Канади, Мексики та США. Завдяки цим детальним звітам та інтерактивним інструментам широка громадськість може бачити об’єднані дані щодо викидів у всьому регіоні.
- Blue Map Database – проєкт китайської неурядової організації містить різноманітні карти, які в режимі реального часу дозволяють відстежувати викиди парникових газів, глобальний індекс якості повітря, екологічні показники промислових підприємств тощо.
РВПЗ також є базою для низки наукових досліджень, наприклад:
- “Використання даних E-PRTR про викиди в повітря та воду з точкових джерел – Перші кроки до національного хімічного сліду”, де на прикладі Швеції оцінювався потенційний токсичний вплив на людину 54 речовин.
- “Фактори, що впливають на часову мінливість викидів атмосферного метану з вугільних шахт Верхньої Сілезії: Тематичне дослідження місії CoMet”, де дані з реєстрів порівнювалися з тими, які отримали дослідники під час своєї роботи. З’ясувалося, що об’єми викидів часто не збігатися і були подекуди або завищені, або занижені від 4% до 60%.
Загалом очевидно, що якими б не були проблеми з реєстрами, набагато складніше працювати з викидами, коли зведених та доступних даних немає взагалі.
Українська реальність
08.10.2023 набрав чинності Закон “Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів”. Відтоді підприємства-забруднювачі мали 6 місяців для реєстрації потужностей, які мають подавати звітність до РВПЗ. І ось 08.04.24 термін реєстрації завершився, а серед зареєстрованих є лише 407 об’єктів, що виглядає вкрай непереконливо у масштабах цілої країни. Для порівняння: кількість субʼєктів господарювання, які мають дозволи на викиди, 1-ї, 2-ї та 3-ї групи забруднювачів атмосферного повітря – 1827.
ГО SaveDnіpro звернулася до Міндовкілля задля роз’яснення ситуації. Ми отримали відповідь, що згідно Закону України “Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни” юридичні особи подають документи, подання яких вимагається відповідно до норм чинного законодавства в документальній та/або в електронній формі, протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану або стану війни за весь період неподання звітності чи обов’язку подати документи.
Тобто зараз нікого примусити до подання звітності не можна. Проте чи стосується це самої реєстрації у РВПЗ?..
Показово, що минулого року можновладці збиралися ввести відповідальність за порушення законодавства щодо РВПЗ, але ці наміри так і не були здійснені.
РВПЗ – це вже реальність. Наш національний реєстр створено, а законодавство для нього ухвалене. Попри складну ситуацію в країні, радимо бізнесу не відкладати все на потім, адже вчитися працювати з РВПЗ все одно доведеться. Тож не варто втрачати час зараз, щоб не шкодувати про це у майбутньому.
Ця публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є винятково відповідальністю ГО SaveDnipro і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.