Який вплив на наше довкілля лишають російські окупаційні війська, як правильно фіксувати екологічні злочини, аби притягнути росію до відповідальності, а також якою має бути “зелена” політика відбудови українських сіл та містечок — розповідаємо в нашому матеріалі.
Російські війська, які 24 лютого вторглися на територію України, лишають після себе ряд екологічних проблем. Від зруйнованої транспортної, водної, теплової, електричної інфраструктури, вирубки лісів, пожеж, підриву цистерн з азотною кислотою й до захоплення ядерних об’єктів, де в перші дні повномасштабної війни спостерігали зростання рівня радіаційного забруднення.
З перших днів війни громадська організація “SaveDnipro” з партнерськими екологічними ініціативами почала документувати злочини проти довкілля, вчинені російськими окупантами. Усе для того, щоб у майбутньому домогтися справедливого покарання росії та відшкодування шкоди, завданої довкіллю. Разом з тим “SaveDnipro” і далі проводить інформаційно-просвітницьку кампанію й пояснює громадянам, що таке екологічні злочини, як діяти, коли ви стали їх свідком, і, що не менш важливо, як врятувати себе та рідних від їхніх наслідків.
Про те, як громадяни на місцях можуть фіксувати злочини проти довкілля, аби ці докази можна було використати в Міжнародному кримінальному суді над росією і стягнути відповідну компенсацію з ворога розпитуємо голову громадської організації “SaveDnipro” Ірину Черниш.
Ірина Черниш
— Як змінилася робота вашої команди після 24 лютого? Ви готувалися до війни?
— Як би нам не хотілось до початку повномасштабного вторгнення ігнорувати й не сприймати серйозно цю загрозу, ми все ж її розуміли. Тому готувалися й розробляли внутрішню політику. Відправною точкою в нас було введення воєнного стану або початок військової агресії в тих регіонах, де перебувають наші співробітники. Думали, як зможемо убезпечити своїх працівників і в першу чергу фокусувалися на питаннях фінансової підтримки, бо розуміли, що якщо треба буде швидко евакуйовуватись, то в першу чергу потрібні будуть гроші, а також — наша внутрішня комунікація, де ми могли б одне одного інформувати у випадку проблем із доступом до інформації тощо.
Вранці 24 лютого, прокинувшись від вибухів, ми з чоловіком і сином зрозуміли, що треба їхати (речі в нас були зібрані). Я написала колегам і ми запустили механізм політики щодо дій під час військової агресії чи введення воєнного стану. Періоду, щоб організація була дезорієнтована в нас не було, з перших годин війни ми всі були на зв’язку. Попри перебої з платіжними системами ми дуже чітко відпрацювали момент підтримки наших співробітників. Ми були в різних містах, частина команди в Києві, частина в Дніпрі. Хтось почав евакуацію на західну Україну, хтось ще залишався вдома. Але головне, що було — ми з першої години війни були в нашому робочому контексті, зважаючи на те, що ми — найбільший в Україні агрегатор екологічної інформації з якості повітря з усіх наявних онлайн-систем і збираємо найповнішу інформацію щодо радіаційного забруднення, це вже відбулося під час війни. Ми частину збирали, а потім після подій у Чорнобильській зоні відчуження й на ЧАЕС зрозуміли, що потрібно диференціювати власників таких даних і почали збір додаткової інформації.
— Росіяни в перший день війни захопили Чорнобильську АЕС. Як ви вважаєте, чи розуміли вони всю небезпеку свого вчинку для планети? Які сигнали від ЧАЕС ви почали фіксувати?
— У ніч із 24 на 25 лютого ми побачили стрибки радіаційного фону в Чорнобильській зоні відчуження — до 30 разів. До нас почали активно звертатися закордонні ЗМІ, наукова спільнота з різних країн. Державні сайти через російські кібератаки тоді вже не працювали. Тож фактично ми були єдиним джерелом даних щодо радіаційного забруднення в Україні. На той момент я була у Львові. Щоби не створювати додаткових панічних настроїв і розібратися, що відбувається в цій зоні, ми поінформували Міністерство захисту довкілля, пресслужбу ЗСУ. На жаль, на той період ми не змогли зрозуміти, що відбувається, бо ніхто не відповів, це було глибокої ночі. Та ніч була тривожною для нас, бо ми мали інформацію й не знали, що з нею робити, чи можемо ми про це говорити, чи, можливо, це технічні збої і якщо публічно озвучити наші дані, то це створить додаткову паніку. Вранці в міністерстві повідомили, що вони обробляють цю інформацію, і що ЗСУ також її прийняли, і тоді десь за годину з’явились дані від Екоцентру, що стрибки були пов’язані з підняттям шару ґрунту через переміщення великої техніки. Але й до сьогодні ця інформація перебуває під певною критикою міжнародної спільноти і, швидше за все, ті показники стали наслідком механічного впливу на дуже чутливі датчики. Однак правдиво зараз сказати складно. Проблема була в тому, що після сплеску дані зникли, на ранок 25 лютого вони вже не передавались.
“Від Міндовкілля в перші дні надійшов запит щодо створення інструменту для збору воєнних злочинів російської армії проти довкілля”
— Як змінилося поле вашої роботи з початком повномасштабної війни? Чи призупинили якісь проєкти?
— Звісно, війна внесла сильні корективи в наші плани, ми мали великі проєкти, навколо яких панували діяльність на найближчі два роки. Перш за все, чим ми займаємось від першого дня війни й досі: від Міндовкілля в перші дні надійшов запит щодо створення інструменту для збору воєнних злочинів російської армії проти довкілля. Тоді вже з’являлися перші інструменти щодо фіксації воєнних злочинів загалом. Поспілкувавшись із командою, ми вирішили, що можемо зробити у SaveEcoBot одну з функцій, яка збиратиме дані від населення й передаватиме цю інформацію в оперативний штаб Міндовкілля. Десь за тиждень ми цю функцію запустили і зробили головною в чат-боті.
Раніше головним нашим завданням був моніторинг повітря. Також можна було заявити про екологічні порушення підприємствами чи якимись іншими суб’єктами, щоб ініціювати перевірки, висвітлювали інформацію щодо участі громадськості в оцінюванні впливу на довкілля тощо. Зараз участь громадськості в екологічних процедурах відсутня. Вона була дуже важливою для нас, адже з неї і виникла спочатку наша ініціатива, а потім організація. Ми через цю громадську участь екологізували найбільше підприємство-забруднювач Дніпра Придніпровську ТЕС.
Команда SaveDnipro
— Чи має зараз громадськість доступ до екологічної інформації?
— Наразі доступ до інформації закритий, зважаючи на впроваджені державою законодавчі обмеження, але питання доступу до екологічної інформації залишається для нас базовим. І, власне, участь громадськості у фіксації злочинів — це теж один із фокусів, на якому ми сьогодні тримаємо свою діяльність.
Як я вже зауважувала, оскільки інформація з постів у Чорнобильській зоні стала недоступною, а ризик ядерного тероризму від російської федерації став усе більш актуальним, то ми зрозуміли, що треба зібрати якомога більше інформації на цю тему. Щоби на випадок, якщо все в порядку, люди знали, що ситуація стабільна, а з іншого боку, якщо ситуація не в порядку — щоби громадяни також оперативно отримали правдиву інформацію й могли убезпечити своє життя та здоров’я. Зважаючи на те, що вся інформація в країні різко стала закритою, це було складно. Але тоді ми і в цьому напрямку запартнерились із Міндовкілля, також звертались до певних підприємств, які в себе проводять ручні заміри, до МОЗу, який у своїх регіональних центрах теж проводить ручні заміри, й це донедавна це робили навіть у тимчасово окупованому Херсоні. Тобто навіть у небезпечних точках люди продовжують виконувати свою роботу, але через те, що не було великого агрегатора, де б усе це зводилось, вся ця інформація була для внутрішнього користування. Нам вдалося зібрати все це докупи й ми цю інформацію продовжуємо збирати.
Також минулого тижня Міндовкілля презентувало сервіс “Екозагроза”, де вони використовують наші дані щодо радіаційного фону, якості повітря. Питання цифровізації і відкриття екологічної інформації сьогодні є основними напрямками діяльності нашої організації. Також ми працюємо з темою пожеж. Адже пожежі, особливо в Чорнобильській зоні, можуть призводити до екологічних лих. Та й загалом пожежі, які провокують дуже високе забруднення повітря, є важливим напрямком. Тому ми на своєму сервісі використовуємо й дані супутників NASA, щоб оперативно отримувати інформацію щодо локалізації місць із високою температурою. Так, звісно туди потрапляють і місця проведення бойових дій, але все одно таким чином ми можемо аналізувати дані.
“Зараз маємо 125 свідчень людей про екологічні злочини. У більшості випадків це стосується промислових аварій. Також є категорія щодо зелених насаджень, ґрунтів, радіаційних об’єктів, водних ресурсів і військових відходів”
— Як працює ваш SaveEcoBot? Яку інформацію можна йому надсилати?
— Щодо роботи нашого чат-бота, то інформація в нас деперсоніфікована, закрита для користувачів і одразу передається оперативному штабу Міндовкілля. Але ми для себе теж ведемо статистику. Зараз маємо 125 свідчень людей про екологічні злочини. У більшості випадків це стосується промислових аварій. Також є категорія щодо зелених насаджень, ґрунтів, радіаційних об’єктів, водних ресурсів і військових відходів.
— Ви озвучили цифру 125. Стільки було сповіщень від громадян про екологічні злочини. У якому форматі люди найчастіше надсилають інформацію?
— Наш SaveEcoBot є в месенджерах Telegram та Viber.
- Відкриваючи чат-бот, людина натискає опцію “надати свідчення про воєнний злочин”;
- обирає категорію злочину,
- коротко описує ситуацію,
- вказує локацію,
- завантажує фото та відео й надсилає.
Цю інформацію ми не розкриваємо, вона автоматично передається Міністерству захисту довкілля. Зараз ця інформація відображається в “Екозагрозі” і приймається в роботу для формування реєстру.
— З якими державними органами та підприємствами співпрацюєте? З ким обмінюєтесь інформацією про екологічні злочини?
— Зараз ми почали плідно співпрацювати з деякими органами центральної виконавчої влади. Наприклад, зі Спеціалізованою екологічною прокуратурою при Офісі генпрокурора щодо надання екологічної інформації для проведення слідчих дій у межах екологічних злочинів. Оскільки ми є найбільшим агрегатором даних щодо повітря, саме це першочергово цікавить екологічну прокуратуру, тому готуємо для них аналітику щодо якості повітря, напрямку вітру, щоби скласти якомога більше свідчень і даних. Також зараз розпочинаємо співпрацю з “Екоцентром” — це держпідприємство, що опікується радіаційним моніторингом у зоні відчуження. Проєкт стосуватиметься формування статус-кво даних щодо радіації в Чорнобильській зоні. Також співпрацюємо з Гідрометцентром, плануємо допомагати їм із цифровізацією екологічної інформації.
Суттєвої трансформації зазнав ще один наш проєкт стосовно екологічного аналізу столиці. Ми майже закінчили це дослідження й почалася війна. Але оскільки ми вже маємо картину довоєнного з екологічної точки зору Києва, то ця інформація може бути корисною в доведенні вчинення екологічних злочинів у судах. Зараз відновлюємо співпрацю з Київським метрополітеном. У 20-х числах лютого мав стартувати наш проєкт щодо інформування користувачів метро про якість повітря на станціях підземки. Думаю, найближчим часом кияни й киянки, які користуються метрополітеном, будуть отримувати цю інформацію.
— Як ви налагоджували комунікацію з Міндовкілля та іншими державними органами? Чи бачите під приводом воєнного стану певну закритість із їхнього боку?
— Бачимо й так само б’ємо на сполох щодо закритості інформації, тому що екологічна інформація захищена Конституцією України, Орхуською конвенцією й жодне розпорядження центральних органів влади не може бути вищим за ці правові акти. Що нам допомагає співпрацювати з центральними органами?
Перше. Досвід. Ми робили це й раніше. До війни ми майже запустили великий сервіс для Міністерства захисту довкілля щодо електронного дозволу на викиди в атмосферне повітря для підприємств. Це одна з головних адміністративних послуг, які надає міністерство для промисловості й надає в паперовому вигляді. Отож ми створили систему, яка відцифровує отримання цього дозволу, відцифровує сам дозвіл і створює нормальну процедуру щодо участі громадськості у видачі такого дозволу. Це система, яка знижує корупційні ризики й унеможливлює ігнорування громадськості. Але війна внесла корективи, і проєкт поставили на паузу, хоча система вже готова, її потрібно було лише запустити.
Взагалі, коли ми звертаємось до державного органу, то зазвичай створюємо позицію виграшу для обох сторін. Тобто показуємо, що це для громадськості і що це спростить або покращить якісь процеси для самих органів. Наприклад, вони хочуть отримати дані про екозлочини, а ми хочемо, щоби люди фіксували ці злочини, тому ми самі візьмемось за автоматизацію цього процесу. Так, вони отримають дані, люди отримають інструмент і всі будуть у виграші.
Так само, наприклад, з екологічною прокуратурою. Їм потрібні дані — у нас є ця інформація й ми не хочемо, щоби вона “лягла в стіл”, ми хочемо, що вона жила і використовувалася на благо України, тому ми створюємо потрібну аналітику, а вони використовують її у своїх розслідуваннях, і так ця історія буде виграшною для всієї України.
Технічна споруда на “Азовсталі”, де зберігається сірководень. Бомбардування “Азовсталі” загрожує витоком речовини в Азовське море
“Якщо не буде доступу до екологічної інформації, то громадськість не зможе взяти участь у процесах. Якщо громадськість не зможе взяти участь у процесах, то вона не зможе захистити права українського населення”
— Чим загрожує відсутність доступу до екологічної інформації?
— Якщо не буде доступу до екологічної інформації, то громадськість не зможе взяти участь у процесах. Якщо громадськість не зможе взяти участь у процесах, то вона не зможе захистити права українського населення. Ми завжди працюємо з відкритими даними й постійно в екологічному русі просуваємо питання відкриття даних, бо інформація — це все. Сьогодні, посилаючись на війну, закривається багато абсолютно не дотичної до цивільної безпеки інформації, на кшталт даних щодо якості повітря конкретного регіону. Яким чином якість повітря може спричинити небезпеку для населення цього регіону? Ніяким. Чи, наприклад, яким чином для України є небезпека в тому, що всі бачитимуть що й де планується рубати? Ніяким. Але корупції тут може бути через край. Бо немає даних — немає контролю.
Те ж стосується інформації з радіацією по АЕС. Ми досі б’ємося з Енергоатомом щодо відкриття інформації про радіацію на атомних електростанціях. Щодо ЧАЕС у нас дані вже є, щодо інших — немає, хоча в Енергоатома вони є. Енергоатом просто закрив свої сайти, переймаючись хакерськими атаками. Але дані щодо вироблення електроенергії вони публікують, а щодо радіації — ні. Зараз нам із ними найскладніше. Ми пропонуємо — якщо у вас недостатньо технічної спроможності, щоби виокремити екологічну інформацію від усієї іншої, то ми спробуємо запропонувати вам технологічні рішення. Але тут повинен бути присутній загальний національний тренд, бо під приводом війни багато в тому числі й серед громадськості почали говорити, що “не на часі”. Але війна, як лакмусовий папірець, має показати, наскільки ми, українці, захищені в екологічному питанні. Я часто чую “екологія не на часі”. Але люди, на жаль, забувають, що ми можемо відбудувати будинки, побудувати дороги, але якщо в нас буде непридатним для проживання довкілля, то ми там нічого не зможемо зробити. Чорнобильська зона цьому приклад. Тому маємо опікуватися цим питанням просто зараз і країна має показати, що наші закони працюють і рух до найкращих європейських практик є не просто на словах, а на ділі, і що громадська участь не зупинилась 23 лютого.
— Чи можна говорити, що закриваючи доступ до інформації, влада починаєте “закручувати гайки”?
— Зрештою, так. Звісно, причини можуть бути різні. Але як мені здається, позиція така “закриємо все, а потім розберемось, бо зараз щось із цього може використати ворог”. Я розумію, що, наприклад, дані реєстру оцінки впливу на довкілля справді можуть бути використані ворогом у сенсі промислових об’єктів. То закрийте тоді лише дані щодо технологічних рішень, це окремі документи. Недоброчесні представники влади можуть скористатися цією можливістю, посилаючись на війну, і подалі відсторонити громадськість від участі в процесі, де може йтися про непов’язані напряму з довкіллям інтереси, про корупційні інтереси абощо.
— Ваша організація виникла й базується в Дніпрі. У свій час ви фіксували дані про стан повітря саме в цьому місті. Як ви зараз оцінюєте екологічну ситуацію в місті та області?
— Зараз у нас зафіксовано 11 екологічних злочинів у Дніпропетровській області. Що стосується якості повітря, то, наприклад, 6 травня фіксували суттєвий сплеск — за норми 25 позначка сягнула 120 пунктів. Такий сплеск, ймовірно, пов’язаний із певною подією. Попередній сплеск був 24 лютого о 8 ранку. Ймовірно, тоді відбувались перші прильоти, як і по багатьох інших українських населених пунктах. Загалом картина щодо повітря більш-менш стала, але вплив війни на якість повітря все ж відчувається. Водночас, варто зважати на те, що зменшився рівень промислового забруднення, бо в Дніпрі зараз менше працюють промислові підприємства
“Війна знищує об’єкти екосистем, порушуючи загальний баланс, та впливає на конкретні території”
— Як загалом екологічні злочини російських окупантів впливають на довкілля і здоров’я людини?
— Вплив на довкілля це не відокремлена від якості життя людей історія, тому що саме довкілля формує якість життя, окрім базових фінансових потреб та доступу до медицини. Якщо ми будемо жити в регіоні із забрудненим повітрям, ґрунтами, водними ресурсами, то це впливатиме на якість нашого життя. Війна знищує об’єкти екосистем, порушуючи загальний баланс, та впливає на конкретні території.
Ми маємо 36 прильотів ракет по об’єктах нафтопереробної інфраструктури й маємо розуміти, що кожне руйнування такого об’єкта — це забруднення повітря, водних ресурсів та ґрунтів, які ще довго впливатимуть на якість життя людини.
Через забруднення водних ресурсів ми п’ємо воду з підвищеним вмістом важких металів, інших різних небезпечних сполук, і цей вплив буде довготривалим, а з огляду на кількість і велику розпорошеність таких об’єктів по Україні забруднення буде критичним.
Жодного прецеденту у світі щодо такого критичного впливу ніхто не фіксував, тому і відшкодування втрат також буде безпрецедентним. Тому ми станемо більш хворіючою нацією, тривалість життя буде зменшуватись унаслідок зниження якості наших продуктів та ресурсів, які ми споживатимемо з довкілля. Чим довше триватиме війна, чим більше промислових об’єктів буде знищуватись чи руйнуватись; чим більше буде застосовуватись хімічна зброя, тим важчим і менш тривалим буде життя українців.
— За вашими даними, які екологічні злочини найчастіше вчиняють російські окупанти і яка їхня географія?
— Лідером серед кількості екозлочинів є Київська область, де зафіксовано 29 таких випадків, на другому місці Київ — 13 фактів злочинів, також 11 випадків на Дніпропетровщині. Ці дані надають громадяни, які стали безпосередніми свідками і є користувачами нашої платформи, позаяк останнім часом інформація про ті чи інші події є більш закритою, ніж на початку війни.
— Як діяти людині, якщо вона стала свідком екологічного злочину?
— У нас є відеоінструкція, що потрібно зробити для того, щоби поінформувати про екологічний злочин. Потрібно:
- зафіксувати шкоду на фото чи відео. Якщо є можливість проаналізувати деталі (площа завданої шкоди по зеленій інфраструктурі; якщо йдеться про влучання ракети у якийсь промисловий об’єкт, то зафіксувати, у яку частину влучили: наприклад, ракетний удар у місця видалення відходів може спровокувати розлив або потрапляння небезпечних речовин у довкілля тощо). Важливо зібрати якомога більше свідчень, але не наражаючи цим себе на небезпеку.
- Зайти у Telegram та Viber, набрати SaveEcoBot і натиснути кнопку “повідомити про злочин”. Далі рухатися за простою інструкцією, відповідаючи на запитання бота.
Так людина може надати інформацію до оперативного штабу Міністерства довкілля, які далі агрегують ці дані для міжнародних судів для відшкодування збитків, завданих довкіллю.
Витік аміаку в Рубіжному
— Якщо людина, яка стала свідком екологічних злочинів, проживає на території, де це відбулося (наприклад, у Рубіжному, де через ракетний обстріл по складах відбувався витік аміаку), що вона має знати, аби врятувати себе й рідних?
— З початком війни ми в межах “Бази знань” розпочали серію інформування щодо того, що мають робити люди, якщо опинились поруч із впливами хімічних речовин.
- Якщо узагальнити, то насамперед люди мають захищати себе з погляду вдихання цих хімічних сполук, тобто будь-яким чином зволожувати маски, постійно змінювати їх.
- У випадку потрапляння хімічної речовини на відкриті ділянки тіла її треба видаляти не просто водою, а, наприклад, содовим розчином.
- Якщо є можливість, то не бути на відкритому повітрі, але тут рекомендації різняться залежно від хімічної сполуки, бо є сполуки, важчі за повітря, а є легші. І починається гра в “принюхайся, чим пахне: Доместосом чи тухлими яйцями?”.
Саме для цього ми й розробляли рекомендації, вони є в нас на сайті та в соцмережах.
— Чи є розуміння, як ми будемо оцінювати втрати для довкілля і здоров’я людини через війну росії в Україні?
— Це одне з найскладніших питань і викликів, які сьогодні стоять перед Україною. Ми не маємо загальної методики, оскільки для кожної сфери довкілля — для обрахунку шкоди для атмосферного повітря, ґрунтів чи для інших сфер — розробляється своя методика. Більше того — ми як країна поки не знаємо, яким шляхом ми підемо в контексті міжнародних судів. Адже є різні суди, як сталі, так і арбітраж ad hoc.
Наприклад, по Кувейту була практика створення судів ad hoс, які займалися саме розглядом таких злочинів. Але в Кувейті ці злочини були не такі суттєві, та й й кількість їх була менша. Тож порівнювати із загальною шкодою, яка сьогодні завдається довкіллю України, просто неможливо. Але я знаю, що у відповідних робочих групах є представники й тих робочих груп, які працювали за Кувейтським досвідом. Тож сьогодні з огляду на те, що говорять представники влади, найбільш необхідним є збір усієї необхідної інформації, поки пропонуються й аналізуються судові шляхи, якими буде рухатися Україна після збору інформації.
Перше, що треба робити — вчасно фіксувати якомога більше даних про конкретну подію. Як говорять фахівці, розрахунки можуть бути різні, і скільки це буде коштувати, порахуємо вже потім. А от щоби довести, щоби кількість доказів була достатньою, щоби сперечатись у судах із державою-агресором, яка, звичайно, буде апелювати Україні: “А як це було до війни?”, і треба збирати якомога більше інформації про те, як це було до війни. Тобто аналізувати дані — супутникові знімки, інформацію про паспорти видалення відходів промислових об’єктів, стани санітарних зон тощо. Фіксувати докази влучання російських ракет, уламків, аналізувати ґрунти чи іншу завдану шкоду. Саме формування оцього базового доказового фундаменту і є завданням № 1 зараз для України, поки обираються шляхи, якими буде рухатись країна разом із міжнародними експертами, представниками Світового банку, іншими фахівцями, які готові надавати фінансову й методологічну допомогу Україні. Але якщо ми вчасно не зберемо необхідну кількість доказів, то, на жаль, усе це не буде працювати.
“Задача № 1 — захист екологічного законодавства через посилення співпраці екологічних організацій і широку коаліцію представників громадянського суспільства, яка в принципі вже створюється на базі нинішніх викликів“
— Яке завдання зараз ваша організація ставить перед собою?
— Ми, як і завжди, будемо захищати доступ до екологічної інформації. Щоби громадськість мала якомога більше даних для створення різних інструментів, прецедентів, проєктів, необхідних під час війни. Будемо створювати цифрові інструменти для громадян та державних органів, чим покращувати фон для роботи й діяльності через цифрові рішення. Це й раніше було питанням № 1 і, як показує війна, це є найбільш актуальною проблемою, тому що технічно наші державні органи не дуже готові бути мобільними. Тобто — будемо працювати над створенням коаліції навколо збору інформації та її відстоювання. Наступний крок, який ми вбачаємо для себе пріоритетним, — це захист екологічного законодавства, бо війна не час для зупинки реформ, а навпаки період активної євроінтеграції, час для реформування екологічного законодавства, яке завжди було під гнітом лобістських промислових груп, і час для відстоювання досягнутих протягом останніх років напрацювань, які сьогодні дуже активно відкочуються назад.
Наприклад, дуже швидко ухвалили законопроєкт № 7282 (про внесення змін до деяких законів України щодо першочергових заходів реформування сфери містобудівної діяльності). Ухвалили без належного проходження екологічного комітету, без погодження з профільним міністерством. Цей проєкт закону містить скасування стратегічно-екологічної оцінки для регіонів, які будуть відбудовуватися, але це база для подальшого впровадження різних проєктів. Ми не можемо говорити про оцінку впливу на довкілля конкретних проєктів, якщо в нас не буде стратегічно-екологічної оцінки. А якщо в нас не буде проходження екологічних процедур, то про яке зелене відновлення можна говорити? Ми точно знаємо, що це буде використано різними регіональними представниками влади, еліт, які будуть намагатися на цьому побільше й пошвидше заробити, і зрештою ми опинимось у ситуації, можливо, навіть гіршій, ніж була до війни. Тому задача № 1 — захист екологічного законодавства через посилення співпраці екологічних організацій і широку коаліцію представників громадянського суспільства, яка в принципі вже створюється на базі нинішніх викликів.
Джерело: Рубрика
Автор: Людмила Тягнирядно